З 25 по 31 жовтня спіймай свою страшну знижку на не страшне ЗНО! 👻

ЧИТАЮТЬ УСІ, або як підготуватися до ЗНО з української літератури й не втратити віри в людство

Зазвичай на той факт, що я викладаю підліткам українську літературу, у співрозмовників буває 2 типи реакції. Перша — легке погойдування брів та ледь помітне закочування очей. Друга — цілий меланхолійний вальс надбрівними дугами, нервове сіпання лівого вуха й таке закочування очей, що одразу кортить порадити людині влаштувати собі невеличке intermezzo й не брати все близько до серця.

Якщо від згадок про Франкового “Захара Беркута” й замучування заучування віршів напам’ять і ваше серце сповнюється тугою та зажурою — вихід є. Ділюся п'ятьма перевіреними техніками, що дозволять упоратися з обов’язковою літературною програмою з мінімальним ушкодженням нервової системи. 

Письменники — теж люди

Візьміть олівець у руки. Встаньте з місця та пошукайте словник української мови. Підійде будь-який з тих, що є вдома.

Знайшли? Тепер методично гортайте до сторінки з буквою “Г” та шукайте слово “геній”. 

Є? А от тепер діставайте свого олівця та з якомога сильнішими почуттями закреслюйте того крамольного “генія”. І пообіцяйте мені ніколи-ніколи більше не думати про українське письменство як про плеяду геніїв, націєтворців, Митців з великої букви й подібної пафосної маячні. 

Літератори й літераторки, з якими нас зводить доля (і подеколи програма Міністерства освіти й науки) — такі ж людські особини, як і мільярди тих, з ким ми сьогодні ділимо планету. Їх можна любити та шанувати. А можна не зносити на дух. Бути цілковито до них байдужими. Не чути про вигадливі псевдоніми жодного разу, або навпаки — знати гігантські фрагменти поем та новел улюбленців напам’ять. 

І жоден з варіантів сприйняття / несприйняття класики не є єдино можливим та правильним. Ваше розуміння творів на те й ваше, аби ніхто не навішував на нього ярликів та обмежень. 

Тож не соромтеся сприймати ЗНОшних письменників як звичайнісіньких небездоганних людей, до яких у вас можуть розвитися, а можуть і не розвитися жодні теплі відчуття. 

Зізнаюся: стільки поганого, скільки я кажу про “Майстра корабля” Яновського, я, мабуть, не розповідаю навіть про українських політиків. А про Куліша з його малочитабельною “Чорною радою” взагалі мовчу! 

Моїм родичам ледь не щомісяця доводиться вислуховувати мої нескінченні нарікання на наш перший історичний роман. При чім, нарікань завжди більше, аніж охочих їх вислуховувати :) Спробуйте і ви так учинити з найменш любленими програмовими творами. Метод працює на ура! Достатньо тільки захотіти пояснити іншій людині, чим так поганий якийсь конкретний роман або повість, як доведеться згадувати кожнісінький гріх і найменшу ваду зі згаданих текстів. 

Як ви можете здогадатися, незабаром мимохіть експертами з “Чорної ради” будете й ви самі, і вся ваша родина :) 

Камера, мотор, знято!

До програми входять чотири драматичні твори, із сюжетами яких хоч-не-хоч, а треба ознайомитися. Мабуть, не треба мати диплом з педагогічного вишу, аби з упевненістю заявити — читати п’єси складно. І кайфувати від такого типу текстів буває ой-ой як тяжко.

Аби спрости собі життя та зменшити рівень страждання над долями Мини Мазайла та Мартина Борулі (на лихо таких подібних персонажів), уявіть, що ви мусите ці п’єси поставити на сцені місцевого театру. Або ще краще — ви режисер екранізації “невмирущої драматичної класики”, якому потрібно зробити з творів Лесі Українки та Івана Котляревського справжнісінький телевізійний шедевр. 

Як виглядатимуть декорації у вашому серіалі? У що одягнені актори? Які сцени з п’єс увійдуть до сценарію, а які потрібно безжально скоротити? Кого візьмете до cast`у на лідуючі та другорядні ролі (може, маєте на оці якусь чарівну українську акторку, яка стане ідеальною Наталкою Полтавкою?) 

Повірте, за такого активного підходу сплутати сюжети драми-феєрії та суспільно-побутової драми буде точно неможливо!

Критичним розчерком пера...

Ніколи й ні за що у світі не сприймайте все написане українськими класиками як вершину словесної майстерності. І навіть якщо в усіх підручниках усього вашого шкільного життя написане протилежне. І навіть якщо пані вчителька української мови називає “Хіба ревуть воли…” абсолютним шедевром частіше, аніж каже вам “Добридень”. Усе одно не вірте!

Серед творів, що входять до програми ЗНО, безумовно є тексти вдалі та цікаві. Але є й такі, від яких вити кортить аж ніяк не рідною солов’їною. Читаючи їх, не змушуйте себе погоджуватися з усім написаним і тим паче захоплюватися сценами й персонажами, до яких не відчуваєте нічого хорошого. 

Критикуйте. Сваріть. Роздавайте подумки поради Підмогильному, Довженкові та Кобилянській щодо того, як вони могли би зробити свої творіння кращими. Якщо перечитуєте “Майстра корабля” або “Тигролови” представте, що ви редактор(-ка), і перед вами рукопис нікому не відомих молодика Яновського та проблемного політикана Лозов’ягіна (якому кортить вигадати собі класний псевдонім, але, здається, далі кольорів веселки фантазія в чоловіка не йде). Які би позначки зробили на таких рукописах? Може, знайшли би якісь сюжетні повороти, за які все ж можна похвалити? Чи перекреслили б усі сцени з полюванням на ізюбрів і ведмедів, адже у ХХІ столітті за такі сюжети перепаде від Ґрінпісу?

Спробуйте — настрій при прочитанні творів зміниться до невпізнаваності, гарантую. 

Візуалізуймося 

Ще одна з моїх улюблених технік опрацювання текстів — пошук підходящих до них матеріалів. Особливо раджу займатися цим при роботі з віршами.

Біда ЗНОшної поезії в тому, що вона

а) до вподоби далеко не всім (і це нормально, хіба можна змусити людину полюбити пісню, яка їй не до душі? з віршами такий самий принцип);

б) безсюжетна, як і будь-яка інша форма лірики;

в) місцями дуже-дуже повторювана. 

От чесно! Відкрийте хоча б тексти “Чар ночі” Олеся та “Ви знаєте, як липа шелестить?” Тичини. Хіба це не поетичні брати-близнюки, як у справжнісінькій боллівудській мелодрамі? Або “Нашу мову” Голобородька й “Страшні слова…” Костенко. Можете хоч двадцять разів повиписувати мотиви з першого та другого вірша — менше плутатися від того вони не стануть.

Тож моя порада така: уявіть себе в ролі ілюстратора(-ки) поетичної збірки та засядьте в Інтернеті з благою метою — знайти найбільш вдалі та яскраві зображення, які могли би супроводжувати потрібні поезії. Це може бути як декілька картинок з натяками на яскраві образи вірша, так і фоторяд до кожної строфи. 

Наприклад, ось так:

 

Напишіть, якщо вгадали зашифровану поезію :)  

Як по нотах 

Якщо у вас зуби зводить від однієї згадки про лірику Рильського й Шевченкові повчання, то найгірша ідея, яка може спасти на думку, — це відкрити збірку творів неокласиків і “Кобзар” та почати відточувати на них літературно-аналітичні навички. 

Розбиратися в тонкощах вітчизняних метонімій та оксиморонів — заняття саме по собі не з найцікавіших. Тому з легкою душею відкладайте томи класиків у бік і гугліть тексти улюблених українських пісень (і так-так, я розумію, що це навряд чи буде “Червона рута” та “Пісня про рушник”, і нічого проти цього не маю). 

Роздруковуйте або виписуйте — і гайда полювати на основні мотиви, приховані алюзії, анафори та антитези. Не вірите, що це спрацює? Дивіться як треба

Настанок 

І, головне, пам’ятайте — будь-які іспити й перевірки знань можна подолати, якщо не нервуватися, як Кайдашиха через мотовило та напівзасохлу грушу. 

P. S. А “антигенієвий” олівець притримайте для навчання в університетах, він і там вам стане в пригоді.