Про перше ЗНО у 2017 році

У останні дні вчителька рекомендувала мені сходити до священика чи в монастир, аби з’явилося бажання вчитися.
Мама пила валер’янку жменями і уточнювала, що буде, якщо не складу. 

Бабуся вкотре телефонувала, обіцяла гроші за гарний результат і закликала повторити складнопідрядні речення.

Досить передбачувано, що у цій складній і напруженій ситуації я звернулася до свого улюбленого методу роботи і активно лежала на дивані. У останній день максимум моєї підготовки склала випрасувана футболка з Лесею Українкою і немита голова — яка, на думку всіх, мала допомогти мені краще написати, але насправді символізувала лише космічні масштаби моєї ліні, Раз на кілька хвилин я все ж раптово згадувала, що завтра надзвичайно важливий день, гарячково підкидалася і гуглила, хто такий Дід Галерник і кому присвячений «Кавказ».

Уже зранку зрозуміла, що все не так страшно, коли побачила однокласника, який з напрочуд зосередженим виглядом уголос читав щось про Виговського і Руїну і виглядав дійсно спантеличеним, коли дізнався, що сьогодні ми складаємо не історію. Коли ж я зайшла в аудиторію і почула там жваву розмову якихось хлопців про метамфетамін, я остаточно перестала хвилюватися. Та й загалом було відчуття, що я прийшла на якусь екскурсію або сиджу в черзі до стоматолога — аж надто приємна і позитивна була атмосфера. 

Отож, нам видали завдання.

Наступні дві години пройшли як в тумані — я лише пам’ятаю різку паніку при першому погляді на папірець і нав’язливу думку, що я навіть не можу зрозуміти, якою мовою це написано. Проте кількох глибоких вдихів вистачило, щоб зрозуміти — переді мною досить примітивні запитання, аналогічні до тих, які я розв’язувала щодня. Почуття голоду змусило мене написати твір якомога швидше і втекти. 

Якщо чесно, коли я врешті здала роботу, я почувалася, наче мене обманули. Невже ці два жалюгідні клаптики паперу — це і є результат роботи за весь рік і кульмінація моєї шкільної освіти? Якось усе занадто просто, аж нецікаво. Утім, мою думку розділяли не всі — сидячі на подвір’ї, я спостерігала, як люди виходять із школи і скаржаться: «Хоч би прохідний набрати».

Деякі зізналися, що навіть не писали твір, оскільки не претендують більш ніж на 140. Інші ж одразу розглядають варіанти майбутньої кар’єри: кажуть, в АТБ у продавців зарплатня висока, а ще обід дають. Частина однокласників все ж бажає продовжити навчання у престижному закладі (наприклад, ПТУ або університеті Поплавського), а інші всерйоз розмірковують про проституцію (особливо цей варіант чомусь зацікавив хлопців). 

Я, звичайно, з ними погоджувалася і говорила, що це теж чудова професія, але анітрохи не була здивована, коли увечері виявилося, що у мене всього три помилки, тож доведеться відкласти варіант з проституцією до 2 червня: ось завалю історію, і тоді вже попрямую на панель.


 Підписуйтеся на новини у формі знизу, щоб отримувати нові блоги від Ханни!

Приєднуйся



Бути в курсі останніх новин ЗНО

Введіть, будь ласка, своє ім'я та адресу електронної пошти в наступну форму, і ми надішлемо Вам всю необхідну інформацію
Ми проти спаму. Ваша особиста інформація ніколи не буде передаватися стороннім особам

Коментарии

Про нас



Ми знаходимося в Києві

Що ми пропонуємо

©  ZNO.UA - всі права захищено. Копіювання дозволяється лише за умови розміщення активного клікабельного посилання на ZNO.UA